Назад

Технологія вирощування кожної сільськогосподарської культури має свої особливості, однак є спільні питання у вирощуванні різних культур, правильне вирішення яких забезпечує відповідну продуктивність.

Щодо вирощування аграріями області овочевих культур.

Овочівництво є специфічною галуззю, має: по більшості культур низьку транспортабельність продукції; великий набір вирощуваних культур (більше 100), для кожної з яких властива особлива агротехніка; значні затрати ручної праці; потребу в певній відповідній техніці; велику трудомісткість робіт та інше, що зумовлює високі сумарні витрати.

Через таку специфіку сільгосппідприємства щорічно зменшують площі посіву овочевих культур, лише за останні 10 років майже в 3 рази, а за 25 – понад 60 разів. В 2015 році по сільськогосподарських підприємствах було посіяно менше 200 га.

Довідково: За тривалістю життя овочеві поділяють на одно-, дво-багаторічні. За біологічними та агротехнічними особливостями, а також властивостями продуктивних органів, овочеві поділяються на групи: 1) капустяні: – капуста білоголова, червоноголова, савойська, кольорова, брюссельська, кольрабі, броколі; 2) коренеплідні:– морква, петрушка, пастернак, селера; лободових – буряки; капустяних – редька, редиска; 3) бульбоплідні:– картопля; 4) цибулинні:– цибуля-ріпка, цибуля-шалот, цибуля-порей, цибуля багатоярусна, часник; 5) плодові:– помідори, перець, баклажани, фізаліс; огірки, кавуни, диня, кабачки, патисони, гарбузи; овочевий горох, квасоля, боби; цукрова кукурудза; 6) листкові: родина айстрових – салат; лободових – шпинат; селерових – кріп; капустяних – пекінська капуста, гірчиця салатна, крес-салат; 7) багаторічні: родина гречкових – щавель, ревінь; цибулинних – цибуля-батун, шніт, слизун, запашна; спаржевих – спаржа; капустяних – хрін, катран, айстрових – естрагон та ін.; 8) гриби – шампіньйони.

Особливості вирощування.

Овочеві культури вимогливі до багатьох факторів, від яких залежить їх ріст та розвиток.

Удобрення овочевих культур.

Культури родини гарбузових (огірки, кабачки, гарбузи) мають підвищені вимоги до азоту, не потребують інтенсивного розпушування грунту.

Коренеплоди (буряки, морква, ріпа, редька, пастернак, селера) потребують, насамперед, фосфорного і калійного живлення, а також розпушування грунту, яке забезпечують неодноразовим обробітком міжрядь.

Листоплідні та зелені (салат, шпинат, кріп та різні види капусти) мають підвищені вимоги до азоту.

Цибулинні і плодові (цибуля, часник, помідори, баклажани, перці) вимогливі до всіх елементів живлення, добре ростуть на незабур’янених площах. Надмірне азотне живлення затримує утворення плодів та ріст плодових.

Бобові (горох, квасоля, боби) не вимогливі до азоту та частих розпушувань грунту.

Мінеральні добрива бажано щороку вносити під кожну культуру.

Будь-які органічні добрива краще вносити під капусту та огірки – до 60 т/га (6 кг/м2), під помідори – до 30 т/га (2-3 кг/м2), під цибулю і часник рекомендується вносити лише перегній.

Столові коренеплоди краще розміщувати після попередників, під які вносили органічні добрива. Це зменшує утворення виродливих, розтріснутих та загнилих коренеплодів під час вегетації.

На менш родючих грунтах, якими є супіщані, на дерново-підзолистих та сірих лісових норми збільшують на 20-30%, а на чорноземах відповідно зменшують.

Крім того більші норми добрив застосовують і під культури з довшим періодом вегетації (наприклад, під пізню капусту вносять більше добрив, ніж під ранню).

Гній та компости вносять під оранку (перекопку) в повній нормі, а мінеральні добрива лише 60-75% їх норми. Решту використовують під час передпосівної підготовки, сівби і підживлення.

Для овочевих культур особливе значення має підживлення.

Перше підживлення проводять через 2 тижні після садіння розсади або появи сходів безрозсадних культур переважно азотними добривами або гноївкою і пташиним послідом.

Обробіток ґрунту.

Кожного року глибину оранки (перекопки) треба змінювати на 2-3 см, щоб не утворювалась ґрунтова підошва та не вивертався на поверхню засмічений насінням бур’янів шар грунту.

Особливо своєчасно і старанно готують грунт під дрібнонасінні культури: моркву, цибулю, редиску, щоб забезпечити загортання насіння на відповідну глибину і появу дружних сходів.

Підготовка насіння та сівба. Для сівби можна використовувати насіння овочевих культур лише районованих сортів з високими посівними якостями. Насіння за крупністю сортують на ситах різних розмірів. Крупне насіння занурюють у воду, в результаті чого легке насіння спливає. Потім крупне і важке насіння просушують і використовують для сівби.

Підготовка насіння до сівби включає такі прийоми: *калібрування, *протруювання, *пророщування, *обробку стимуляторами, *дражування та ін.

Щоб прискорити появу сходів, насіння моркви, цибулі та петрушки перед сівбою замочують у воді. Перед сівбою насіння просушують, щоб відновити його сипкість. Але таке насіння висівають тільки у вологий грунт, щоб воно не втратило схожості.

Строки сівби залежать від біологічних особливостей культури і мети вирощування. Насіння у відкритий грунт висівають у весняний, літній, передзимовий і зимовий строки.

Моркву, цибулю, редиску, горох, петрушку, зелені овочі висівають, а розсаду ранньої капусти садять рано навесні, на початку польових робіт; столові буряки сіють на 5-7 днів пізніше.

Огірки, кабачки, гарбузи, квасолю сіють, а розсаду помідорів, баклажанів, перцю висаджують у такі строки, щоб сходи і розсада не попали під весняні приморозки.

Редиску, салат та інші зелені овочеві культури висівають 2-3 рази за період вегетації.

Насіння овочевих культур загортають на різну глибину залежно від розміру насіння, механічного складу і вологості грунту.

Глибина загортання насіння моркви, цибулі, салату, редиски та інших дрібнонасінних культур становить 2 см, на легких ґрунтах — 3; буряків і огірків — 3-5, гороху — 5-6, квасолі та гарбузів — 6-7 см.

Норма висіву залежить від схеми і способу сівби, а також крупності насіння. Так, норма висіву столових буряків становить 12-18 кг/га, цибулі-ріпки (з насіння) — 7-9, моркви — 4-7 кг/га.