Назад Рікотта та моцарела виготовлені у Пісках (відео) Ні, наші аграрії ще й не таке можуть! Якомога більше переробляти у себе, а не просто продавати сировину – за таким принципом розвиває приватне сільгосппідприємство «Пісківське» його керівник Валерій Колоша. Приклад такої успішної переробки – цех з виробництва сиру та соєвий завод.
Приватне сільгосппідприємство «Пісківське», що у Бахмацькому районі, займається виробництвом молока, м’яса, вирощуванням племінного молодняку. Є і рослинництво, більше половини площ зайнято під корми для худоби. Мають два доїльні зали, молоко – екстра-класу і для дитячого харчування. Купує продукт одна із світових харчових корпорацій. Підприємство називають лідером у галузі, проте зупинятися на досягнутому його керівник Валерій Колоша не збирається. Прагне якомога більше вирощеного переробляти у своєму господарстві. Тому нещодавно тут відкрили сирний цех. Унікальний і близький до душі – так говорить про нього пан Валерій. Обладнання встановили українське, тож на його виготовленні змогли заробити співвітчизники. Вже досвідчені виробники застерігали: нічого з цієї затії не вийде. А вийшло ж! Цех розрахований на тонну молока – 120 кілограмів сиру на день.
Продукт не залежується, споживачів і місцевих вистачає, і столичні жителі охоче купують. «Чого зараз тільки не ллють у ту молочну продукцію, аби побільше заробити», бідкається Валерій Колоша. Та прихильників натурального стає все більше, тож і сир з ферми беруть охоче. Валерій Колоша, директор ПСП «Пісківське» Бахмацького району: «Його як уперше покуштували, сказали – пахне дитиною. Бо дитина пахне молоком. Керівник одного підприємства мені каже: що ви туди добавляєте, яку добавку смакову? Та ніяку. Та не може буть, він так класно пахне. Кажу, воно так пахне, бо це молоко. Ні каже, не може бути, це якась добавка єсть».
Так само без «якоїсь добавки» тут будуть пекти хліб та булочки, виготовляти печиво та шоколадні цукерки.
Ще один приклад власної переробки – соєвий завод. Підприємству потрібно до 30 тонн на місяць соєвого шроту. Раніше, щоб його отримати, возили вирощене до іншої області. А потім порахували, що на одні тільки перевезення витрачаються шалені гроші. Дешевше буде побудувати переробний завод у себе. На виході отримують не лише шрот, а й олію, а це – додаткові гроші.
Обладнання на заводі, знову ж таки, вітчизняне. Потужностей більш ніж достатньо, щоб і себе забезпечити, і надавати послуги іншим підприємствам. Соєвий шрот – дуже цінний для годівлі продукт.
«Ми довели, що можемо не лише давати сировину, а й самі її якісно переробляти», — з гордістю каже Валерій Колоша. А в планах у нього ще дуже багато.
ЧОДТРК "Сівер-центр"
Назад |